Сьогодні Україна згадує одну з найтрагічніших подій ХХ століття - депортацію кримських татар, здійснену радянським тоталітарним режимом 18 травня 1944 року. У 2025-му минає 81 рік від того чорного дня, коли тисячі родин були вирвані з рідного дому, завантажені у товарні вагони й відправлені у вигнання - без права на повернення, без можливості попрощатися з Кримом.
Ця депортація була не просто переселенням - це був цілеспрямований акт геноциду, спрямований на знищення народу як явища: його мови, культури, традицій і самої присутності в Криму.
Цей злочин визнано геноцидом у низці країн, і Україна продовжує боротися за міжнародне визнання правди.
Проте злочини не лишились у минулому. Сьогодні, у XXI столітті, кримські татари знову зазнають переслідувань під російською окупацією. «Тиха» депортація, обшуки, арешти, зникнення, заборона на вшанування 18 травня, репресії проти Меджлісу та переслідування за національну ідентичність - усе це є
продовженням політики геноциду.
Та сьогодні ми згадуємо не лише про втрату, а й про силу духу. Про ненасильницький спротив, про повернення на Батьківщину наприкінці 1980-х, про боротьбу лідерів на кшталт Мустафи Джемілєва, який провів 15 років у радянських таборах. Ми згадуємо про відродження Курултаю, шкіл, медіа й культури. Цей народ не зламали. І не зламають.
Депортація кримських татар 1944 року - не лише історична трагедія, а й попередження сьогоденню. Вона змінила демографію Криму, знищила покоління і намагалась стерти ідентичність цілого народу. Після окупації Криму у 2014 році ці злочини повторюються: переслідування, утиски, витіснення. Для України ця тема - частина спільної національної памʼяті, заснованої на досвіді репресій, боротьбі за гідність і правду. Знати цю історію - означає захищати право кожного народу бути собою та жити у вільній країні!
