Народився 25 лютого 1984 року в місті Кремінна. У 2003 році закінчив Кремінське професійно-технічне училище, де здобув фах муляра, штукатура, каменяра. Після курсової підготовки у 2004 році працював підземним гірничим робітником на шахті рідного міста.

Із 2007 року Артем жив і працював у Харкові, де відбудовував різні об’єкти. Комунікабельний, цілеспрямований, умів переконувати та згуртовувати людей навколо себе. Його цінували колеги та друзі - за відповідальність, щирість і людяність.

Коли у 2022 році росія розпочала повномасштабне вторгнення, Артем не залишився осторонь - став на захист Батьківщини у складі 54-ї десантно-штурмової бригади. Служив у 3-му механізованому відділенні 2-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти.

Був старшим позиції, яку побратими називали «Тьома» - на його честь. Бо Артем завжди переймався за своїх хлопців, підтримував їх, намагався допомогти у найважчі хвилини. Був мотиватором і прикладом для інших. Як розповідає його дружина, навіть на війні прагнув розвитку - встановив на телефон додатки для вивчення англійської мови, бо вірив, що життя має продовжуватись і після перемоги.

5 лютого 2023 року, під час артилерійського обстрілу з боку росії в селі Білогорівка Луганської області, Артем загинув, намагаючись надати медичну допомогу пораненому побратиму. Обидва віддали свої життя на позиції, яку Артем захищав до останнього подиху.

Похований Марфич Артем Петрович на 18-му кладовищі міста Харків.

Його пам'ятатимуть як людину з великим серцем, з почуттям гумору, який навіть у найважчі хвилини не втрачав віри. Свої страхи і сумніви Артем перетворював на жарти, щоб підтримати побратимів і не дати їм впасти духом. Для родини він був опорою, для друзів - прикладом, для України - Героєм.