Вадим Гаджиєв народився в місті Рубіжне Луганської області 16 вересня 1994 року. До 2010 року навчався у Кремінській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті. Після закінчення вступив до Рубіжанського політехнічного коледжу на спеціальність “Будівництво та експлуатація будівель та споруд”. А у 2015 році продовжив навчання в Східноукраїнському національному університеті ім. В. Даля за спеціальністю “Будівництво та архітектура”.
Знайомі, друзі та рідні Вадима підкреслюють, що він був надзвичайно відкритим, добрим, чуйним, щирим, справедливим, надійним, цілеспрямованим, мав добру посмішку та спокійний характер.
“Після Перемоги поїдемо подорожувати”, — говорив він близьким.
Вадим мріяв про мирне життя: переїхати в місто Київ, придбати власне житло, створити щасливу сім’ю, мати авто, на якому можна було б подорожувати й бачити світ.
У 2019 році був призваний на строкову службу, а 2020 року Вадим прийняв рішення продовжити військову службу за контрактом, брав участь в АТО/ООС.
Повномасштабне вторгнення він зустрів на Яворівському полігоні, був там на навчанні. Згодом у складі Гостомельської частини 3018 був направлений захищати Луганщину. З початку березня два місяці чоловіки боронили Рубіжне, стримуючи пекельний натиск рашистів. І тільки на початку травня відійшли на позиції до міста Сєвєродонецьк, утримували позиції в селищі Сиротине, до кінця червня тримали Лисичанськ. У липні частину Вадима перевели до Слов’янська.
Вадим Гаджиєв, за власним переконанням, не пропустив жодної бойової операції, разом із побратимами брав участь у найважчих боях. За мужність і самовідданість, проявлені в боях за свободу та незалежність рідної землі, 30.12.2022 отримав Знак пошани “Захиснику Луганщини” від голови Луганської військової адміністрації, наказ № 534, також був нагороджений Грамотою від командування за старанність, ініціативу та сумлінне виконання службових обов’язків.
В тимчасово окупованій Кремінній в нього залишилися старенькі дідусь та бабуся. До загибелі Вадим часто уявляв, як зайде до них у двір і привітає зі звільненням міста. Але доля вирішила інакше.
Останній виїзд Вадима став для нього фатальним. 18 квітня 2023 року рідні востаннє чули голос хлопця, не підозрюючи про це. Він обіцяв, що вийде на зв’язок, як тільки з’явиться така можливість. А 19 квітня, близько 14:00 години, ворог почав обстріл касетними боєприпасами, унаслідок якого Вадим отримав поранення, несумісні з життям. Він, знаходячись у свідомості, сказав своїм побратимам: “Тягніть мене! Швидше тягніть! Я хочу жити!”.
Старший солдат Національної гвардії України, загинув у бою з російськими загарбниками біля селища Кузьмине, у боях за рідну Луганщину, за майбутнє України. Поховали його в Києві, на Алеї Героїв Лісового кладовища. У нього залишились любляча сестра, племінники, рідний дядько.
Указом Президента України №500/2023 від 23 серпня 2023 року Вадим Гаджиєв нагороджений орденом “За мужність” III ступеня посмертно.
